В одинадцятому для себе чемпіонаті світу український екіпаж Класу “49er” у складі Родіона Луки і Георгія Леончука завоював бронзову нагороду. Сталося це в січні в австралійському Мельбурні, де на старт вийшли посланці 28 країн. Журнал "Олімпійска Арена"

Ось який вигляд мала десятка кращих: 1. Австралія (Натан Аутрайдж, Бен Остін)  – 60; 2. Англія (Стів Моррісон, Бен Родес) – 64; 3. Україна (Родіон Лука, Георгій Леончук) – 79; 4. Італія – 87; 5. США – 88; 6. Німеччина – 93; 7. Іспанія – 97; 8. Данія – 112; 9. Англія (Пол Кемпбелл, Марк Аск’ют) – 116; 10. Австрія – 119

Цей чемпіонат, окрім боротьби за медалі, відзначався ще й прагненням екіпажів, яким цього не вдалося торік, вибороти олімпійські ліцензії. Гострота поєдинків на дистанції була надзвичайною. Наші земляки жадану перепустку здобули ще торік, тож для них основним було показати свій теперішній рівень.

-- Чи не так? – запитую в Родіона.

-- Здебільшого, але мали й інші завдання.

-- То, може, почнемо нашу розмову не з Мельбурна, а з того, що йому передувало?

-- Минулий сезон ми закінчили у вересні. Жовтень віддали відпочинку. Та я його все одно провів на воді. Мені пощастило разом з Валентином Григоровичем Манкіним, який теж був у відпустці і, як завжди, приїхав додому, виступити на київських крейсерських змаганнях. Ми завоювали “Блакитну стрічку” за абсолютну швидкість. Для мене це було чудовим поєднанням приємного з корисним. Я був членом екіпажу і мав можливість уважно спостерігати за діями Манкіна, за його тактикою і слухати спогади про те, як він свого часу тренувався в Києві, над чим працював. Одержав максимум задоволення, та й Валентин Григорович, я бачив, також. Для нього це було святом – знову вийти на рідну акваторію, побувати в колі і своїх ровесників, і молодших за віком, також відданих вітрилам.

-- А коли почали безпосередню підготовку до наступного сезону?

-- Власне, відпустка була вже етапом підготовки. Ми розв’язували побутові, домашні проблеми, аби потім не мати з цим клопоту.

-- Що то за клопіт був?

-- Починаючи від походів до полікліники і до решти ніби й незначних, але необхідних справ. Коли вони зроблені, вже ніщо не відволікає від головного –серйозних тренувань, стартів, підготовки до Олімпійських ігор. Знаєте, іноді спогад про те, що вдома не закінчено ремонт у квартирі, може “з’їсти” необхідний запас енергії.

-- Коли і як розпочався цей сезон?

-- Ще в листопаді. Аже в середині місяця ми були в Австралії, де на зборі готувалися до чемпіонату світу. Ми наче провели репетицію, щоб на практиці перевірити, як діє відмінність у часі, яким чином краще провести акліматизацію, врешті визначити, коли краще опинитися на місці змагань. Ми ніби моделювали не лише австралійський чемпіонат, але й наступну Олімпіаду. Так, до Австралії летіти довше, однак і до Китаю неблизький шлях та й різниця у часі схожа. З нашого досвіду, а для мене це вже буде четверта Олімпіада, приїздити на неї треба як до себе додому – спокійно, не перегоріти до початку змагань. У вітрильному спорті вони довгі, не так, як, скажімо, у спринтера-легкоатлета: один-два дні – й ти з медаллю або без неї. Олімпійська регата триває 12 днів. І ніде не можна припускатися помилок. Тому надзвичайно важливо бути свіжим. А щоб бути свіжим, необхідно саме вчасно приїхати до старту. Це ж не Афіни, коли три години в літаку – і ти на місці. Успішна акліматизація важить дуже багато. Добре, що у нас вистачало коштів, аби провести два збори в Австралії, а потім уже чемпіонат.

-- Два збори поспіль?

-- Досвід підказує, що надто тривалі збори теж можуть зашкодити. Нагромаджується втома – не лише фізична, але й ментальна. Вже немає тієї свіжості, яка необхідна для творчості на воді. З власного досвіду знаю, що корисні двотижневі тренування, а потім – перерва. Ця схема була перевірена в Афінах, і ми хотіли переконатися, чи діє вона зараз: тренування – відпочинок – тренування – відпочинок і приїзд на змагання. До Греції ми прилетіли за чотири дні до початку регати. А скільки тут необхідно часу для акліматизації? На це запитання теж намагалися знайти відповідь на австралійських зборах.

-- І знайшли?

-- Зрозуміло одне – не слід з’являтися на місці змагань, скажімо, за тиждень чи два. Можна приїхати заздалегідь, потренуватися, а далі обов’язково змінити обстановку і повернутися саме вчасно. Так і плануємо. Знаю, що за такою схемою працюють і англійці, зокрема той екіпаж, який став на чемпіонаті світу другим.

- Це новий екіпаж, не той, що був переможцем минулих чемпіонатів?

-- Так. Кріс Драйпер програв олімпійський відбір усередині своєї країни, в Китаї стартуватимуть, як показали гонки в Мельбурні, амбіційні і добре підготовлені хлопці. Австралійський екіпаж молодий за віком. В Афінах його не було. Яхтсмени прийшли в нашу флотилію з юніорської “29-er”, в якій вони тричі ставали чемпіонами світу.

-- Повернімося до листопадових зборів. Були  на них іще завдання, крім зазначених?

-- Працювали над технікою керування човном, особливо за сильного вітру. Ми багато часу провели на воді. За сумою двох зборів – не менше 80 годин. На другому зборі, окрім роботи над технікою та участі в тренувальних перегонах, ми приділяли увагу вивченню метеорологічної обстановки. Щодня вели докладні нотатки про те, що відбувалося з вітром, яка тенденція у залежності від того, чи був то бризовий, а чи градієнтний, який утворюється за рахунок різниці тиску, вітер.

-- Бризовий звичніший? Адже він, мабуть, схожий у різних місцевостях, бо дме в залежності від того, що більше нагрілося – суша чи море?

-- Та все ж і він має свої особливості, які ми й намагалися зрозуміти стосовно саме Мельбурна. Вважаю, нам значною мірою вдалося осягнути поведінку різних вітрів, і це згодилося в ході чемпіонату світу. Під час другого збору ми багато працювали разом з датським екіпажем, який у підсумку посів восьме місце. Настроювали яхту на швидкість, обирали, що краще підійде з того запасу матеріальної частини, якою ми володіли, зокрема могли вибрати одну з трьох щогл, на яких ми вже ганялися торік, перевірити різні вітрила.

-- Так і пробули в Мельбурні до самого чемпіонату?

-- На католицьке різдво, коли там були свята, злітали додому.

-- То й новий рік зустріли в Києві?

-- Ні, вже в Австралії.

-- А як проходив сам чемпіонат?

-- Він виявився дуже насиченим, відбулися всі заплановані перегони. На попередньому чемпіонаті в Португалії, де ми виступили не дуже вдало, організаторам не вдалося провести змагання уповні. У фінальній частині відбулося лише чотири гонки.

-- Тобто будь-яка осічка важила надто багато?

-- Саме так. У Мельбурні ми розпочали боротьбу досить консервативно. У вітрильному спорті можна розпочати з ризику. Якщо тобі фартить, ти на цьому куражі можеш виграти змагання. А якщо ризик виявиться невдалим, заводишся і ризикуєш далі, а це не завжди на користь, здебільшого навпаки. Отож, вважаю доцільнішим, маючи хорошу швидкість, триматися в групі, приходити в шістці й постійно залишати собі шанс виграти якусь гонку. При цьому гарантувати себе від сильного провалу саме через невдалий ризик. Тож ми й розпочали консервативно. В процесі змагань все більше й більше команд відпадало. По суті до фінального дня три екіпажі підійшли з реальними, фактично однаковими  шансами на перемогу.

-- Тобто все вирішувала остання гонка?

-- Витіснити нас з числа призерів могли лише брати-італійці Сібелло, які йшли четвертими, але для цього їм необхідно було фінішувати попереду нас не менше ніж на три позиції. В останньому перегоні беруть участь лише десять кращих команд і очки нараховується з подвійним коефіціентом. Тут кожне місце важило багато.

-- Що сталося у вас заключного дня?

-- Сталося непередбачуване і неприємне. За кілька секунд до старту перед нами пройшов катер журі. Йому дозволяється вільно пересуватися по дистанції, та, як правило, судді прагнуть не заважати спортсменам. Це якби у футболі арбітр став перед гравцем, який пробиває м’яч. Отак і вчинив катер. Довелося різко відвертати, а оскільки був дуже сильний вітер, ми не впоралися з вітрилами і перекинулися. Я не був готовий до такого сильного вітру, настройка яхти йому не відповідала. Ми готувалися до спокійнішого вітру, однак бриз посилювався буквально з кожною хвилиною. Це стало несподіванкою. Напередодоні старту я зазвичай цікавлюся в місцевих працівників клубу, якою, на їхню думку, буде погода. А саме тоді не зробив цього, вирішив, що сам усе знаю і краще не відволікатися. От і поплатився. Поки піднімалися, увесь флот  вже пішов уперед. Ми стартували із запізненням на 15 секунд. Це значна фора суперникам. Залишалося сподіватися, що хтось з них помилиться. Цього не сталося.

-- А як фінішували італійці?

-- Прямо перед нами, бажаної переваги в очках вони не здобули. Звісно, шкодуємо, що не вийшло піднятися в підсумку вище. Це наша третя бронзова медаль. Коли ми вперше стали третіми, радості не було меж, відчували себе переможцями. Тепер цього відчуття не було.

-- Але ж була і золота?

-- У 2005-му. Але і цей чемпіонат додав досвіду. Ми знаємо, над чим працювати. Все одно, яке б місце не посіли, результати сезону вимірюватимуться олімпійським стартом. Минулий чемпіонат світу став хорошою репетицією напередодні Ігор у Китаї. Гострота була надзвичайною. Деякі екіпажі з однієї країни боролися між собою за місце в національній олімпійській збірній. Інші змагалися за ліцензії. Показовий факт: греки – бронзові призери Афін – залишилися поза межами Олімпіади.

-- Репетиця – добре, але ж змагатиметесь не в тих умовах?

-- Справді, олімпійська дистанція значно відрізняється. Там годі чекати сильних вітрів, саме тому плануємо в червні і липні провести два збори в Китаї і приїхати на головну регату безпосередньо перед її початком. Американці, які посіли п’яте місце, запросили нас потренуватися разом в Каліфорнії, в Сан-Дієго. Там умови, схожі з китайськими, – слабкий вітер, висока хвиля, течії. Тож погодилися приїхати туди і провести два збори в лютому. В Європі в цей час тренуватися ніде. У нас або зовсім немає вітру, або дме дуже сильно.

-- Два збори  -- з перервою між ними?

-- Так, однак там же, на американському континенті в колі своїх родин. І моя, і Жорина прибудуть також до США, отож відпочинено разом. Скучаємо без дітей, вони так швидко ростуть без нас. Я коли тепер повернувся, син запитав: “Тато, чому ти не переміг?” Ну що відповіси... Діти, родина, я тепер це добре розумію, – головні цінності в житті. Хай яка вона буде, медаль, головне, щоб у родині все було добре. І ми тоді змагаємося розкутіше, вільніше.

-- Уся родина у вас – вітрильна. Настя, здається, 5 разів перемагала в чемпіонаті України, була призером першостей Союзу, вигравала європейські літні ігри?

-- Так, ми всі, учні Валерія Аркадійовича Солдатова, пройшли хорошу школу, і в здобутій цього року медалі – частка його праці. Він і досі багато займається нашим екіпажем.

-- Якщо не помиляюся, чверть століття? Рекорд для Книги Гіннесса. Навряд чи можна в будь-якому виді спорту знайти таке тривале спіробітництво тренера і учня.

-- Навіть коли ми на відстані, зв’язок не переривається.

-- Якось у розмові зі мною, Валерій Аркадійович, який любить влучні фрази, сказав: “Я не претендую на успіхи картини, я лише претендую на авторство”.

-- І ми це авторство завжди підкреслюємо.

-- Але він ще додав: “Доля картини важливіша за долю художника”. Тобто для нього, який вважає вітрильний спорт мистецтвом, важливіша не його власна доля, а доля його тренерських витворів.

-- Ми знаємо і постійно відчуваємо, що Валерій Аркадійович для нас дуже особлива людина. І цінуємо це.

-- А на змагання з вами їздить Сергій Щербаков?

-- Так, ми вже кілька років разом працюємо і з Сергієм Борисовичем. Його присутність під час перегонів на дистанції багато дає. До речі, коли я говорив, що у вітрильному спорті немає дрібниць, на підтвердження можу навести такий приклад. У Мельбурні, буквально напередодоні чемпіонату, сталася поломка в нашому тренерському катері – під час тренування двигун залило водою. Відвезли його до майстерні, заплатили 500 доларів за ремонт. А коли почалися перегони, двигун пропрацював години дві і зламався. Щербаков залишився без катера, не міг виходити на дистанцію, щоб спостерігати за нашими діями. Кілька разів напросився до інших тренерів, однак ті неохоче беруть “око суперника”. Можливо, і це позначилося якоюсь мірою на остаточному результаті. Ремонтувати двигун в ході регати було ніколи...

-- А тепер до планів на сезон. Що вважаєте головним?

-- Необхідно потренуватися в умовах слабкого вітру, щоб визначитися і з тим, якою має бути наша особиста вага.

- Схуднете, а якщо там як задме!

-- Повернути вагу завжди легше, няж скинути. Власне, скинути пару кілограмів можна й за два дні, але разом з цим втратиш функціональну підготовку. Тож все слід робити вчасно. За сильного вітру у нас немає проблем, не випадаємо з першої світової п’ятірки за цим показником.

-- Що робитимите влітку?

-- Австралійці запропонували в червні потренуватися з ними в Китаї. Я вже казав про те, що це дуже талановиті хлопці. І добре, що маємо можливість тренуватися разом з провідними гонщиками світу. Раніш важко було знайти сильного спаринг-партнера, а тепер нас цінують, пропонують нам спільну працю. Адже ми з Жорою вже ветерани. Є в цьому й зворотний бік – усі намагаються нас обійти, то зазнаємо постійно шаленої конкуренції. А я для себе вирішив: на кожну гонку виходитимо так, ніби щойно розпочали займатися спортом і у нас ще все попереду.

-- Кого вважаєте головними конкурентами на Олімпіаді?

-- І австралійців, і англійців. Хоча іспанці Ікер Мартінес і Ксав’є Фернандес в Мельбурні фінішували шостими, та не варто забувати, що вони – переможці Афін, дворазові чемпіони світу. Торік у Каскайсі на чемпіонаті світу другими були австрійці, тепер закінчили чемпіонат десятими, однак чемпіонат світу і Олімпійські ігри – незрівнянні величини. Фактично кожен з першої десятки реально претендує на медаль.

-- А чи буде в олімпійській флотилії китайський екіпаж?

-- Так, але він – з розряду учнів і не може розраховувати на пристойний результат. У вітрильному спорті годі чекати дива. Коли ми вперше були в Китаї, нам запропонували попрацювати разом, але ми ввічливо відмовилися. В наші плани не входить навчання когось, хто робить перші кроки. Нам самим ще вчитися і вчитися, бо, як відомо, немає межі для вдосконалення. Що ж до китайських яхтсменів, то до бракує комунікабельності.

-- Це великий недолік?

-- Значний. Вітрильна сім’я має бути дружною. У нас, як у жодному виді спорту, легко комусь зашкодити. Скажімо, суперничають на дистанції на рівних два-три екіпажі, і от хтось з другої десятки, кому байдуже, яким він фінішує, легко може зашкодити лідерові, завадивши йому виконати маневр, затуливши вітер. Цього не трапиться, якщо у тебе з усіма нормальні стосунки, і є порозуміння. У нас кажуть: ти не просто сам виграєш змагання, інші дають тобі таку змогу.

-- Невже у вас на дистанції “повний штиль”?

-- Ні, боротьба жорстка, але в межах fair play. І від тебе залежить, як до тебе ставитимуться ті, хто на дистанції.

-- Родіоне, чи маєте якісь зауваження до організації вашого підготовчого процесу?

-- У спорткомітеті працює професіональна команда, нас розуміють, нам допомагають, роблять усе можливе, щоб ми пристойно виступили на Олімпіаді.

Валентина ПОЖИЛОВА